Деталі
Завантаження Docx
Читати Більше
«До всіх днів і місяців Я благаю Життєві перипетії Спочивають у руці звільненого Світ страждань все ще має серце Весни Знайте, ви не знаєте, що справжній місяць світить так багато віків!» Все ефемерне; все не в своїй істинній формі; лише світло Істини незмінне. Тисячоліттями воно продовжує тихо осявати світ, вказуючи людству шлях до повернення до свого первісного «я».Нескінченно плине час П’ять років, а абрикосовий цвіт все ще цвіте в сезон Весняний вітерець приносить пізню нічну прохолоду Сумую за храмом старим і за батьківщиною все щеВесна прийде з усім своїм безмежжям Припиняться турботи, і розвіються страждання Десь гілочка жовтого абрикосового цвіту Візьму її додому, щоб зігріти серце в цю безплідну зимуДо всіх днів і місяців благаю Життєві перипетії спочивають в руці звільненого Світ страждань все ще має серце Весни Знаєш, ти не знаєш, що справжній місяць світить так багато віків!В серці порожнеча, а в душі порожнеча Для коханої моєї залишилась троянда Гордо стояти серед великої ріки Хмари і ріки залишились тут назавждиПовернення додому – це час бурхливого святкування. Дух підноситься в радісній надії, що коханий вірно чекає крізь сліди часу. Привітний знак ніжно зігріває змертвілі серця. У тиші все сказано.Я повертаюсь додому, Я відсидів свій термін Тепер я маю знати, що моє, а що не моє Якщо ти отримав мій лист, що я скоро буду на волі І ти знаєш, що робити, якщо я тобі ще потрібен Якщо я тобі ще потрібен Ла-ла-ла-ла... Пов’яжи жовту стрічку навколо старого дуба Після трьох довгих років, ти все ще хочеш мене? Якщо я не побачу жовту стрічку на старому дубі, Я залишуся в автобусі, забудь про нас, поклади провину на мене, якщо я не побачу жовту стрічку на старому дубі. Тепер я чую, як весь автобус аплодує, і я не можу повірити, що бачу (Що?) сотню жовтих стрічок навколо старого дуба.З плином часу туга за минулим і мрії про майбутнє завжди перемагають смертельний закон природи, перетворюючись на намул, що спокійно спочиває на глибині безперервно поточної річки. Одного дня з’являться зорі та Місяць, щоб освітити кожен куточок і оживити кожен спогад, кожен подих, кожну посмішку, кожну ніжну краплину колишніх часів. «На тлі смарагдового потоку, на тлі потоку часу, Дні і місяці з’являються, наче уві сні. Сьогодні я йду старою стежкою, Проживаючи кожну секунду, кожну хвилину, кожну годину...»Стежка сьогодні цвіте трояндами, Як і тоді, коли ми вперше зустрілися, Як і тоді, коли я вперше Прийшов у гості... Сьогодні стежка білим цвітом сяє, Як і в ті перші рази, в гості до тебе я прийшов, Як і в ті перші рази, коли ми зустрічались. Це були польові квіти, але такі вишукані! Струмочок сьогодні лише наполовину повен, Тече так ніжно, як тоді, коли ми вперше зустрілися, Серенади славними піснями вічності, Солодкий, як кохання, коли новий, і свіжий. На тлі смарагдового потоку, на тлі потоку часу, Дні і місяці з’являються, наче уві сні. Сьогодні я йду старою стежкою, Проживаючи кожну секунду, кожну хвилину, кожну годину...Любов між людьми і між людьми та їхніми тваринами глибоко торкається наших сердець. Але саме присвята себе Безмежному Божественному веде людей через море страждань і невігластва. Ця любов всюдисуща і безмежна, як всесвіт, як Місяць, зірки, хмари і вода. «О, пам’ять очей, як блакитний океан, Як блискучі зорі, що осявають мою душу, Оксамитове волосся, як золоті хмари в сутінках, Що сплітають мрії про наше палке кохання давніх часів»І на шляху пошуку Істини або Дао (Шляху) в цьому світі істинний практик невтомно перетинав міріади гаваней, річок, океанів, пустель, гір і лісів. День радісного возз’єднання – це благословенний час, коли відкривається Істина. «О, любий всесвіте! Моя любов століть тепер тут Твій прихід підносить міріади світів Хвилі радості досягають навіть найвіддаленішої галактики».Сьогодні вночі, відпочиваючи під сяючими зорями, мої думки з тією, що з далеких планет Простір і час не розділяють наше священне кохання Моє серце завмирає, чекаючи з давніх-давен. Де ти у безмежній міграції? Я мільйони галактик обнишпорив, Ноги стомлені в тисячах бурхливих світів, Невже ти не знаєш? Ти не знаєш?Чи не пам’ятаєш ти давнє полум’я? Я облетів весь всесвіт, Прагнучи з тобою з’єднатися, кохана О, пам’ять про очі, як блакитний океан, Як блискучі зорі, що осявають мою душу, Оксамитове волосся, як золоті хмари в сутінках, Плетуть мрії про наше палке кохання давніх часів»Зачарований все ще золотий місяць, коли минають тисячі осеней, Як і моє серце, що сумує за тобою без кінця. Чи зустрінемось ми знову через віки? Сльози на подушках – Місяць і зорі, хмари тонуть у печалі.Чи знаєш ти про мій безмірний біль? У безмежному океані, проливаючи сльози туги! Дивлячись на повний місяць, чи можеш сказати, що він зменшується?
